У 2001 р. біля с. Грибівка Овідіопольського р-ну Одеської обл. досліджувалось епонімне поселення (Грибівка IV), яке знаходиться на похилому схилі правого берега р. Барабой, за 900 м на південь від південно-західної околиці сучасного села. Умовна площа поселення - 250 Ч 100 м (рис. 1). У процесі дослідження пам’ятки по лінії північ - південь було закладено чотири розкопи (А, Б, В, Г) площиною по 100 м2 кожний. Слідів житлових та господарчих споруд у розкопах не знайдено, однак це зовсім не виключає їхньої наявності взагалі.
У цілому знахідки свідчать на користь того, що поселення Грибівка IV було багатошаровим. Найдавніший комплекс належить до палеолітичного часу і репрезентований трьома пластинами з патиною, дві з яких мають сліди використання1. Культурний шар загалом складається із фрагментів кераміки та інших знахідок і прослідковується на всіх розкопах. З урахуванням підйомного матеріалу колекція складається з 1483 фрагментів ліпних посудин та кількох десятків фрагментів гончарних посудин та амфор. Поодинокі знахідки можливо пов’язати з культурою Гумельниця2. Більшість кераміки належить до сабатинівської культури епохи пізньої бронзи (рис. 5). У культурному шарі також знайдено знаряддя праці з кременю, каменю та кістки.
Кам’яні знаряддя праці з поселення широко розповсюджені на пам’ятках епохи бронзи. Це фрагменти зернотерок, абразиви, розтиральники оброблене каміння. Кременевий інвентар репрезентований нуклеусами та сколами з них, відщепами та невеликою кількістю предметів зі слідами вторинної обробки. Серед кістяних знарядь слід відзначити цілий тупик (знаряддя для обробки шкір) і кілька їхніх фрагментів. Невелика частка кісток тварин має сліди спрацьованості, однак без трасологічного аналізу неможливо визначити, до якого типу знарядь вони належать.
Особливе місце у колекції кам’яних виробів займає кам’яний якір із пазом для прив’язування (рис. 3, 1, 2). Його розмір 26,8 Ч 15,6 см, маса 6,5 кг. Форма якоря асиметрична, поверхня обкатана. Враховуючи той факт, що на поселенні амфорний матеріал складає дуже незначний відсоток, уявляється можливим співвіднести якір з основною масою знахідок і датувати його сабатинівським часом. Якорі епохи бронзи - досить рідкісні знахідки у Причорноморському регіоні, а в Дністро-Дунайському межиріччі це взагалі перша знахідка подібного роду. Аналогічні предмети відомі лише на схід від Північно-Західного Причорномор’я - в Подніпров’ї та на Дону. З колекції Запорізького краєзнавчого музею походить якірний камінь, що датується кінцем IV-ІІ тис. до н. е. Якір місцями ретельно відшліфований і має розміри 28 Ч 28 см, товщину 9 см, масу 8,5 кг. Рівчачок в його верхній частині та заглиблення в нижній призначені для прив’язування якоря до невеликого судна3. Кам’яні грузила відомі на Михайлівському поселенні, які належать ямній культурі4. Велика кількість грузил для рибальських сіток і кам’яних якорів відома в пам’ятках кобяковській культури на Нижньому Дону5. Їхні розміри коливаються від 11 до 45 см, маса - від 0,6 до 6-7 кг. Особливістю якорів кобяковській культури є наявність на них двох пазів-«перетяжок», що дало змогу авторові дослідження реконструювати особливий тип якорів та грузил, де використовувалися якірні каміння подібної конструкції (рис. 4, 1).
Якірний камінь із Грибівки має лише одну «перетяжку», що дає змогу припустити іншу конструкцію якоря. Річ у тім, що паз є лише на трьох (верхній та двох бічних) площинах якоря і відсутній на його «підмурку». Отже, тут мовиться не про єдиний варіант реконструкції (а саме - про найпростіший якір у вигляді каменю та прив’язаної до нього мотузки). Дослідники зазначають існування в давнину в різних частинах Ойкумени універсальної форми якоря, який складався з дерев’яної хрестовини або рогатки та якірного каменю (рис 4, 2-5). Причому конструкції стародавніх якорів могли бути різними, але технологічна схема була єдиною. У цих конструкціях сполучається принцип дії гака, який заривався в ґрунт, і звичайного вантажу. У такому разі камінь служить важелем, що перевертає під час натягнення мотузки якір на бік, на один із двох кінців дошки, який під дією каменя й заглиблюється в ґрунт. Якірні камені застосовували не лише для стоянок човнів та суден, а й для утримання останніх, за курсом6. З великою обережністю можна припустити, що подібну конструкцію якоря використовувало й населення епохи пізньої бронзи Північно-Західного Причорномор’я (рис. 3, 3).
Автор статті разом зі старшим науковим співробітником Одеського археологічного музею Л.В. Субботіним експериментальним шляхом встановили найоптимальнішу конструкцію якоря (рис. 3, 3)7. Найімовірніше, якірний камінь було покладено на дошку, пряму чи трохи прогнуту. До неї він кріпився за допомогою канату або двох гілок, просмикнутих в отвори дошки. Канат або гілки скріплювалися у вигляді рогатки (рис. 3, 3; 4, 2-5). Слід зазначити, що внаслідок асиметричної форми якоря паз було зроблено не посередині каменя, а ближче до його широкого краю (для кращої балансировки та зміщення центру ваги) (рис. 3, 1, 2).
Характерно, що на західному узбережжі Чорного моря в бронзовому віці використовували якорі зовсім іншої форми. Це були площаті камені з одним, двома або трьома отворами8. Такі конструкції якорів тяжіють до Середземномор’я. У давнину його мешканці застосовували кам’яні якорі з двома отворами для мотузки або з чотирма чи п’ятьма отворами, через які пропускали дрючки (рис. 4, 6)9.
Поселення Грибівка IV розташоване практично в гирлі р. Барабой, при впадінні її в Чорне море. Нині річка відокремлена від моря пересипом. Проте теперішня географічна ситуація суттєво відрізняється від стародавньої, оскільки пересип - досить пізнє утворення, яке виникло не раніше XIV ст.10. Отже, якір у шарі пізньої бронзи поселення є знахідкою цілком доречною і не випадковою. Дослідники, що вивчають історію мореплавання, відмічають культове значення якоря в глибоку давнину. Археологічні дані засвідчують, що якір судна з найдавніших часів вважався священним. Це було пов’язане з його особливим призначенням - рятувати життя людини11. У стародавньому Єгипті епохи 5-ї династії (3000-2600 рр. до н. е.), у Фінікії (2300 р. до н. е.) відомі святилища та вівтарі, пов’язані з культом якоря12. У цьому контексті великий інтерес становлять п’ять глиняних виробів, що мають форму яєць (рис. 5), які походять з того самого квадрата, що й якір. На семантичному рівні ці артефакти цілком можуть бути співвіднесені. «Глиняні яйця» є досить рідкісною знахідкою на пам’ятках середньо- та пізньобронзового віку. Найдавніші подібні вироби було зафіксовано на поселенні сосницької культури Пустинка, де вони уявляли собою вальки для вистилання підлоги13. На пам’ятках епохи середньої бронзи глиняні вироби у формі яєць несуть уже не функціональне, а ритуальне забарвлення. У житлі нижнього шару сабатинівського поселення Ушкалка (Херсонська обл.) було розкопано культове місце (жертовник), в якому серед інших знахідок (а саме - глиняних фігурок тварин) були й 12 невеликих глиняних виробів, які за формою та розмірами нагадують куряче яйце14. Мабуть, і тут можна прослідкувати семантичний зв’язок, що втілює уявлення давньої людини про відродження життя. Згадуються аналогічні вироби й серед знахідок багатошарового Зливкінського поселення на Донеччині15. Подібні артефакти виявлено на сабатинівському поселенні Новокиєвка у Приазов’ї16, а також у комплексі, що походить з жертовника на поселенні зрубної культури Усове озеро. Появу «глиняних яєць» автор дослідження пов’язує з впливом сабатинівської культури17.
Ритуальне забарвлення цієї категорії знахідок визнає більшість дослідників. Зазначають, що формула «життя-смерть-відродження» була основоположною для міфологічної свідомості людства у цілому. Генетичний аспект приписується у багатьох світоглядних схемах саме яйцю, яке дало початок світу, що вміщував нове життя. І яйце, і якір у цьому контексті можуть бути співвіднесені з категоріями «життя» та «відродження», виступаючи опозицією категорії «смерть»18.
Співвіднесення двох досить неординарних у сабатинівський культурі артефактів, безумовно, привертає увагу. Їх інтерпретація свідчить про значущість знахідок навіть з периферії поселень, де відсутні будь-які сліди життєдіяльності у вигляді залишків будівель або господарських ям. Знахідки з поселення Грибівка IV становлять безсумнівний інтерес як для реконструкції історії населення Північно-Західного Причорномор’я в цілому, так і окремих рис духовного життя та побуту носіїв сабатиновської культури.
Рис. 1. Схема розташування поселення Грибівка IV
Рис. 2. Кераміка з поселення Грибівка IV
Рис. 3. Кам’яний якір з поселення: 1 - вигляд збоку; 2 - вигляд зверху; 3 - реконструкція якоря
С.В. Иванова, К.А. Петрова, И.Я. Будыкин<
В статье рассмотрен якорный камень из поселения сабатиновской культуры в Северо-Западном Причерноморье. Приведены аналогичные находки бронзового века из других территорий, предпринята попытка реконструкции формы якоря.
Находка якоря на поселении сочетается с другой редкой категорией находок - «глиняными яйцами».
S.V. Ivanova, K.A. Petrova, I.Ja. Budykin
The article deals with anchor stone from the settlement of Sabatynivs’ka culture in the Black Sea Coast region. The authors adduce analogous of finds, which is dated to the Bronze Age, from another territories, and make an attempt of reconstruction of the shape of anchor.
The finding of anchor on the settlement is brought into correlation with another rare category of finds, the «clay eggs» are.