ЗАЛІЗНИЙ КИНДЖАЛ ІЗ ТРАХТЕМИРІВСЬКОГО ГОРОДИЩА

Мечі й кинджали - одні з презентативних елементів матеріальної культури скіфів, тому кожна нова знахідка цих артефактів, і особливо цілих екземплярів, становить значний інтерес. У нашому випадку увагу до факту знахідки посилює та обставина, що кинджал виявлено безпосередньо на полі брані, у місці атаки скіфів на оборонний вал Трахтемирівського городища.

Кинджал знайдено влітку 2000 р. Скіфським загоном Трахтемирівської експедиції ІА НАН України¹ під керівництвом Ю.В. Болтрика під час дослідження ділянки оборонної споруди південно-західної частини Трахтемирівського городища біля с. Луковиця Канівського р-ну Черкаської області². Його виявлено поряд з наконечниками стріл із зовнішнього боку валу в прилеглій до нього частині рову на глибині 2,04 м.

Залізний акінак чудово зберігся, обламане лише закінчення його клинка (рис. 1, 2). Він має прямокутне профільоване руків’я зі стовщеннями-валиками по краях і подовжнім жолобком у центрі. Пряме вузьке брускоподібне навершя в плані наближається до ромба; перехрестя має серцеподібну форму. Дволезовий клинок із рівнобіжними лезами, що плавно звужуються до вістря, у центрі має подовжнє ребро. Розміри, см: довжина, що збереглася, - 32; руків’я: довжина 7, ширина 2, товщина 0,6; навершя: довжина 5,5, максимальна ширина 1,4, висота 1; перехрестя: ширина 6,2, висота 2,7; клинок: довжина 20,5, максимальна ширина 3.

Заслуговує на увагу мікроскопічне дослідження поперечного перетину клинка, що виявило на поверхні шліфа однорідну дрібнозернисту феритоперлітну структуру зі вмістом вуглецю 0,6-0,7 %. Мікротвердість структури 274-297 кг/см². Шлакових включень мало.

Клинок кинджала відковано з твердої сталі. Судячи з характеру мікроструктури, заготовку для кинджала наскрізно цементували і потім ретельно проковували. Серцеподібне перехрестя виготовляли окремо - вирубали фігурну заготовку, згинали навпіл, одягали на клинок нижче руків’я і проковували для міцного з’єднання з клинком. Профільоване руків’я виготовляли із застосуванням молотка з вузьким носиком і підставки, що забезпечувало формування жолобка на зворотному боці. У брускоподібній заготовці для навершя прошивали отвір, заготовку насаджували на руків’я і проковували до щільного з’єднання. Термічній обробці клинок не піддавали.

Технологічні особливості виготовлення кинджалів і мечів із серцеподібним чи ниркоподібним перехрестям і брускоподібним навершям скіфського часу (переважно VII-VI ст. до н. е.) з території Лісостепової й Степової Скіфії та Центрального й Північного Кавказу відомі за низкою публікацій³.

Металографічні дослідження показали, що клинки кували або із заготовки неоднорідної сирцевої сталі (як правило, слабко й нерівномірно навуглецьованої), або із заготовки твердої сталі (з підвищеним вмістом вуглецю до 0,6-0,7 %) однорідної будови, отриманої, швидше за все, шляхом навуглецьовування (цементації) залізних смуг з подальшою їх ретельною й багатократною проковкою.

Як засіб підвищення експлуатаційних якостей клинка використовували цементацію. Дослідженнями зафіксовано односторонню й двосторонню поверхневу цементацію клинків. Істинний вміст вуглецю в цементованому шарі не завжди вдається встановити через поверхневу корозію, але в деяких випадках фіксується до 0,5-0,6 і 0,7-0,8 % вуглецю. Ще один різновид цементації клинка - наскрізна цементація лез із двох боків - виявлено в меча із Західного Бєльського городища, вміст вуглецю в цементованих зонах - 0,7 %⁴.

Термічна обробка готових ковальських виробів, що, власне, і свідчить про практичне оволодіння сталлю як сировиною, неодноразово траплялася серед ковальської продукції скіфського часу в племен кобанської культури Центрального й Північного Кавказу. За опублікованими даними, термообробка поковок мала велике поширення у ковальській техніці кобанських племен Північного Кавказу⁵. У власне скіфському ковальському ремеслі термообробка виробів трапляється рідко, але поступове накопичення аналітичних даних спростувало початкову думку Б.А. Шрамка про її відсутність⁶. Дослідження останніх років свідчать, що принаймні на пам’ятках Лісостепової Скіфії нерідкими є знахідки знарядь праці й інструментів, що були піддані термообробці⁷.

Засіб оформлення руків’я скіфських кинджалів і мечів, про які йдеться, у принципі однотипний - тут заслуговує на увагу факт використання спеціального ковальського інструментарію - молотка з вузьким носком і підставки, що забезпечує формування жолобка на зворотній стороні руків’я. Хоча відомі й екземпляри з увігнуто-плоским руків’ям, що кувалися без використання відповідної підставки⁸. Цілком своєрідну технологію виготовлення руків’я мають кинджали і мечі, знайдені в комплексах VII ст. до н. е. Тлійського могильника⁹. Клинок і плескате руків’я кинджалів із Тлі кували з однієї заготовки з виготовленням ребра жорсткості на клинку, що проходить також на руків’ї. З листового заліза вирубували прямокутні заготовки потрібної довжини й ширини, якими охоплювали краї плескатого руків’я так, що на ньому утворювалися бічні валики. У заготовці для навершя пробійником прошивали отвір, після чого її насаджували на виступ кінця руків’я та проковували для щільного з’єднання, зварюючи навершя й бічні валики з руків’ям. Окремо наварювали і заготовку перехрестя, також щільно поєднуючи бічні валики з кінцем руків’я.

Виготовлення фігурного руків’я з бічними валиками і жолобком посередині з використанням спеціальних молотка й підставки, що спостерігаємо у власне скіфських акінаків, є значним технічним спрощенням, цілком технологічно виправданим.

За класифікацією А.І. Мелюкової трахтемирівський кинджал належить до кинджалів і мечів першого типу I відділу з брускоподібним навершям і ниркоподібним перехрестям. Ця форма, маючи прототипи в біметалевих акінаках, найбільш рання з усіх різновидів цього типу зброї - з’явившись наприкінці VII ст. до н. е., щонайбільшого поширення вона набула в другій половині VI ст. до н. е. Майже повторюють форму й розміри трахтемирівського кинджали з кургану 77 у с. Курилівка (рис. 3), випадкові знахідки в околицях Києва біля Зеленого саду¹⁰ і біля с. Верхнє Салтове (зі зборів В. Бабенко)¹¹. Серед близьких аналогій екземплярові, що розглядається, варто назвати такі випадкові знахідки¹²: з Чигирина; околиць с. Мгарь Лубенського р-ну Полтавської обл.¹³; фрагментованого кинджала біля с. Бурти Кременчуцького р-ну Полтавської обл.¹⁴; на березі Лінева озера в Курській області¹⁵; околиць с. Новий Валовай Пачелмського р-ну Пензенської обл.¹⁶; поблизу с. Сергіївка і с. Другі Тербуни колишнього Задонського повіту¹⁷; біля м. Новоазовськ¹⁸; фрагментованого меча з краєзнавчого музею м. Первомайськ Луганської обл.¹⁹; а також кинджали з Бєльського городища²⁰ і з Цемдолинського могильника в околицях ст. Раєвська²¹. Тут доречно згадати й залізний акінак із брускоподібним навершям і метеликоподібним(?) перехрестям, знайдений уткнутим у насип кургану 7 могильника в уроч. Носаки (рис. 3)²².

У публікації археологічних матеріалів Сіверськодонецького варіанта скіфського часу Харківщини, поряд з кинджалом із Верхнього Салтова, згадується ідентичний екземпляр з Люботинського могильника. Проте скористатися ним як аналогією, на жаль, немає змоги²³.

Морфологічно близькими можна вважати й кілька кинджалів, що відрізняються від вищезгаданих таким: руків’я їх дещо звужуються до перехрестя, а короткі клинки мають широку основу. Це випадкові знахідки з с. Хмелівка Краснопольського р-ну Сумської обл.²⁴, Мар’їнського р-ну Донецької обл.²⁵, біля с. Бурені в Молдові²⁶.

Із савроматської території походять випадкова знахідка в с. Середня Липовка Сосновоборського р-ну Пензенської обл.²⁷ і кинджал з пох. 25 кургану 1 біля ст. Хопри на Нижньому Доні²⁸. Практично всі вищенаведені знахідки датуються авторами публікацій на основі класифікації Мелюкової в межах кінця VII-VI ст. до н. е.

Короткі мечі й кинджали з брускоподібним навершям і серцеподібним перехрестям, подібні до трахтемирівського, відомі й за межами Європейської Скіфії. Значну групу зразків такої зброї складають знахідки, що походять з Північного Кавказу. На території західної групи кобанської культури цікаві нам екземпляри В.І. Козенковою зараховані до другої групи - кинджалів і мечів «степової» форми, у першому відділі якої за формою перехрестя розрізняють типи: I - з ниркоподібним, II - з метеликоподібним і серцеподібним перехрестям. Серед інших найбільш близькими нашому є акінак з пох. 15 могильника Уллубаганали 2 і меч з пох. 6 Султангорського 3 могильника (кінець VII - початок VI ст. до н. е.), кинджали з пох. 5 Тамгацикського могильника (кінець VI - межа VI-V ст. до н. е.) і, можливо, з пох. 1 могильника 3 біля Лєрмонтовської скелі (перша половина VI ст. до н. е.)²⁹.

У гірських районах Центрального Кавказу близькі за формою залізні акінаки знайдено в похованнях 94, 164, 205 і 216 Тлійського могильника, де вони датуються VII-VI ст. до н. е.³⁰. Залізний акінак із бронзовим серцеподібним перехрестям знайдено в кургані 7 могильника Тегермансу 1 ранньоскіфского часу на Памірі³¹. Залізний кинджал із бронзовим брускоподібним навершям і серцеподібним перехрестям того самого часу виявлено серед тризни кургану 1 могильника Жаман-Тагай у Південному Казахстані³².

Наведений нами порівняно невеликий перелік аналогів демонструє ареал поширення кинджалів-акінаків. Кинджали й мечі VII-VI ст. до н. е., спільними для яких є форма навершя (брускоподібна) і перехрестя (серце-, нирко- й метеликоподібна), відомі в Європі й Приараллі - залізні, та в Північному Казахстані, Сибіру, Туві, Монголії й Ордосі - бронзові. При цьому варто зауважити, що серце- або метеликоподібні перехрестя можуть значно різнитися один від одного не тільки в різних, а й у межах того самого регіону, а так звані ниркоподібні перехрестя з дугасто округленим верхом і розставленими не дуже широко лопатями характерні тільки для західної частини степового масиву Євразії. Ця форма перехрестя притаманна акінакам скіфів Причорномор’я і савроматів, відома вона також в ананьїнській культурі й украй рідкісна в Сибіру³³. Справедливості заради зазначимо, що найчастіше зарахування форми перехрестя до того чи іншого типу буває утруднено через цілість кинджалів (ступінь корозії заліза).

Оформлення ручки подовжніми валиками-закраїнами характерне для кинджалів і мечів скіфів Північного Причорномор’я, савроматів Приуралля, саків Приаралля й Паміру, у Киргизії й Ордосі. Проте поряд з ними відомі екземпляри з гладенькими ручками, наприклад вищезгадані знахідки біля сіл Бурти, Сергіївка, м. Новоазовськ, ст. Хопри, уроч. Носаки. Фігурна в перетині форма руків’я з піднесеними краями й заглибленою середньою частиною з’являється у винятково залізних кинджалів і мечів, як переконливо довів Б.А. Шрамко, на певному етапі розвитку технології виготовлення наступальної зброї як наслідування рамкових біметалевих зразків кімерійської та ранньоскіфської зброї. При цьому елементи, що несли раніше певне конструктивне навантаження, перетворюються на декоративні³⁴. На жаль, більша частина розглянутих нами акінаків з території Європейської Скіфії є випадковими знахідками й датується в межах кінця VII-VI ст. до н. е. До найпізніших екземплярів можна зарахувати два акінаки, датовані в одному випадку комплексом супутнього інвентарю (курган 1 біля ст. Хопри) в іншому - умовами знахідки і часом існування курганного могильника (курган 7 в уроч. Носаки) відповідно VI і кінцем VI-V ст. до н. е. Обидва екземпляри мають гладенькі руків’я. Ця обставина дає змогу припускати, що в еволюційному ряді кинджалів і мечів розглянутого типу екземпляри з фігурними ручками (подібні до трахтемирівського) займають середню або проміжну позицію між акінаками з рамковими й гладенькими руків’ями.

Форма кинджалів різновиду, що нас цікавить, як раніше зазначали дослідники, сягає корінням на Близький Схід, до кинджалів з порожнистою ручкою й перехрестям, що нагадує серце (династичний Єгипет, IV тис. до н. е.)³⁵. Типологічні попередники серцеподібного перехрестя скіфських акінаків здогадно походять з Ірану й прилеглих районів³⁶.

Широку дату трахтемирівського кинджала (кінець VII-VI ст. до н. е.) уявляється можливим уточнити завдяки супутнім йому знахідкам і результатам радіовуглецевого датування органічних залишків з місця знахідки. Так, ліпний і чорнолощений посуд, знайдений поруч у змиві глини, що перекриває кинджал, датується переважно в межах кінця VII - першої половини VI ст. до н. е., а вкрай рідкісна для пам’яток скіфського часу як у Лісостепу, так і в Степу родоссько-іонійська розписна ойнохоя, що належить до групи посудин Wild Goat Stile «B», завдяки формі й особливостям розпису датується першою чвертю VI ст. до н. е.³⁷. Цю ж дату - початок VI ст. до н. е. -дає й радіовуглецеве датування. Отже, трахтемирівський кинджал датується не пізніше першої чверті VI ст. до н. е.

Факт знахідки архаїчного кинджала із зовнішнього боку валу Трахтемирівського городища (поруч з вістрями стріл і слідами вогню) фіксує сліди нападу скіфів на цю поселенську структуру. Крім того, у матеріалах розкопок Трахтемирівського городища, проведених у 1964-1967 рр. Г.Т. Ковпаненко, відома сокира-клівець³⁸. Надзвичайно витончена, прекрасно виконана річ відмінної збереженості, сокира-клівець має складну технологію виготовлення, що не траплялася в жодному з 15 вивчених залізних предметів з колекції городища 1964-1967 рр. Викувана звичайними способами вільного кування з кричного заліза, сокира має наскрізь цементоване й загартоване лезо. Ця обставина дала змогу фахівцям з історії металургії припустити не місцеве виробництво сокири-клівця³⁹. А якщо врахувати, що сокиру-клівець знайдено біля оборонних споруд «Малих валків» своєрідного акрополя Трахтемирівського городища, звідки також походять архаїчні вістря стріл, то можна припустити, що й це сполучення артефактів свідчить про атаку скіфів на другому фланзі.

Попереднє припущення варто було б поширити на інші поселенські структури скіфського часу, тобто обставини знахідок залізних предметів озброєння, особливо тих, що виділяються високими якісними характеристиками. У цьому зв’язку заслуговує на увагу знахідка наконечника списа з «якісного кричного заліза» з розкопу VI у північно-східній частині внутрішнього укріплення Мотронинського городища⁴⁰. У такий спосіб за допомогою технологічних досліджень можна одержувати додаткові аргументи, що дають змогу виділяти зброю «загарбників» із загального масиву залізних предметів місцевого виробництва, оскільки скіфи були носіями більш досконалих технологій залізоробного виробництва⁴¹, якими вони оволоділи в часи Передньоазійських походів.

Ілюстрації

Примітки