Тисячолітній ювілей Софії Київської справді був фальшивим. Підозрюю, що у цьому питанні ви не надто авторитетні спеціалісти, щоб робити власні висновки а, відтак, не маєте й найменшого морального права втручатись у цю справу. Про це, зокрема, свідчать і ваші запити на ім'я Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова, які змістовно і стилістично є нічим іншим, як дописами адміністрації Заповідника. Ми і "широка громадськість" це вже неодноразово читали на сайті Софії Київської. Навіщо ж вам підписувати чужі тексти?
Вся і біда в тому, що аматорські "відкриття" працівників Софійського заповідника не "визнані науковою спільнотою". Їх не підтримав жодний спеціаліст з історії Київської Русі, оскільки вони суперечать усім наявним науковим даним. Проведений ювілей, у якому не взяли участі вітчизняні і зарубіжні науковці, які впродовж десятиліть професійно вивчають Софію Київську, нічого крім гіркої іронії викликати не може. Коли б ви, шановні депутати, хоч трохи розбиралися у справі, про яку пишете, то знали б, що "застаріла концепція" П. Толочка принципово не відрізняється від тих, які мають місце в російській і європейській наукових традиціях.
Не знаю, які підстави були у Міністерства культури для звільнення з посади Н.М. Куковальської, але переконаний, що її рівень і фах (інженер-залізничник) не дозволяє кваліфіковано керувати таким історико-культурним заповідником. Свого часу була зроблена помилка і добре, що її виправлено. Ні Н.М. Куковальську, ні інших працівників адміністрації не слід ототожнювати із заповідником, а, отже і їх критика з боку Міністерства культури чи Наглядової Ради і найменшою мірою не означає, що здійснюється якась "руйнація визначної музейної установи". Все якраз навпаки. Критика покликана покращити ситуацію в пам’ятко-охоронній і культурно-просвітницькій сфері Заповідника, а також і в господарсько-фінансовій, де, за висновком Рахункової палати, мають місце серйозні зловживання.
Що стосується аналогії із "сумнозвісними часами", то, по-перше, не секретарю ЦК ЛКСМ України А. Матвієнку про них нагадувати, оскільки він і сам доклав рук до того, щоб ми згадували про них із сумом, а, по-друге, обидва запити насправді є класичними доносами, у яких говориться про "дискредитацію Указу Президента України з боку керованої П. Толочком Наглядової Ради", а також і про те, що П. Толочко є "ворогом".
Звичка до доносительства, як і до безцеремонного втручання політики в наукову діяльність, винесені авторами запитів із “сумнозвісних часів”. Шкода, що народні депутати не помітили, що часи змінилися.
На закінчення, на жаль, не можу сказати "з повагою",
