Нижче наводиться оригінальний текст статті академіка НАН України
П. П. Толочка, який було надіслано до редакції щотижневика "2000"
як відповідь на прес-конференцію Першого віце-прем’єра Клюєва А. П.,
надруковану в "Урядовому кур’єрі".
Свою попередню статтю в тижневику «2000», яка утримує коментар «наїзду» волинського губернатора Б. Климчука на луцьких археологів, я закінчив словами: «Не хотілося б думати, що ставлення волинського губернатора до національно-культурної спадщини і людей, що її охороняють, є офіційною політичною лінією нинішньої влади. Очевидно, маємо справу з винятком, котрий, проте, кидає на неї зловісну тінь.»
Сьогодні я не можу повторити сказане вище. Складається враження, що негативне ставлення до пам’яток історії і культури таки й справді є тенденцією нової влади. У цьому переконує, зокрема, публікація в «Урядовому кур’єрі» прес-конференції Першого віце-прем’єр-міністра А.П. Клюєва під промовистим заголовком «Навіщо платити археологам за початок будівництва?».
Нажаль, загальний інтелектуальний рівень прем’єрського інтерв’ю не надто відрізняється від губернаторського. Той сплутав археологів з архітекторами, цей назвав Інститут археології Національної академії наук України «Інститутом археологічної спадщини», якого в системі академічної науки ніколи не було. Єднає їх і неприязне ставлення до археологів, котрі, начебто, «правлять економічно необґрунтовані розцінки при початку будівництва».
Складається враження, що головною перешкодою на переможному шляху реформ і економічного процвітання на Україні заявленому, регіоналами є … археологи. Це вони не дають встати на міцні економічні ноги не лише Волинській губернії, про що говорить Б. Климчук, але й цілій Україні, що стверджує А. Клюєв. Причому, ці антиархеологічні ескапади виголошуються без будь-яких попередніх консультацій із людьми, котрі у цій справі розбираються краще, а ніж високі владні посадовці.
До речі, я і досі числюся у складі Гуманітарної ради при Президенті України, але ні з цього питання, ні з приводу проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини», на який президент В.Ф. Янукович наклав вето, радитися зі мною ніхто й не думав. У зв’язку з цим, у мене з’явилося стійке переконання в недоцільності мого перебування в складі означеної ради, про що я зробив відповідне подання Президенту
Але повернемося до прес-конференції віце-прем’єра. Виявляється, її темою було «проведення реформи системи адміністративних послуг у державі», з метою їх скорочення. Над цим реформуванням працює відповідна робоча група і саме її напрацювання оприлюднив А. Клюєв. Яким чином археологічні дослідження потрапили до сфери адміністративних послуг, відомо тільки цим горе-реформаторам. Навіть пересічний громадянин ніколи не скаже, що археологічні розкопки – це адміністративна послуга. Віце-прем’єру це, виявляється, недосяжно.
Щоправда, він не гуманітарій і сфера охорони національної історико-культурної спадщини йому не близька. Впевнений, що його колега, віце-прем’єр, з гуманітарних питань, такої дурниці ніколи б не сказав. Проте, посада ця була ліквідована регіоналами за непотрібністю, що безперечно є однією з їхніх суттєвих системних помилок. Неувага до питань ідеології і культури обернеться для них значимими витратами. Не знаю як в інших, а в мене склалося враження, що Україна продовжує жити в ідеологічних координатах «помаранчевого» періоду. Одіозні укази В. Ющенко про надання звання героїв України прислужникам німецьких фашистів не відмінені, про підвищення офіційного статусу російської мови, практично, забули, вулиці і площі Києва й інших міст і досі прикрашають заклики В.Ющенка «Любіть Україну». Більше того, вони взяті на озброєння новим президентом, як свої власні, що свідчить фактично про ідеологічну спадковість нового режиму.
До речі, і в ставленні до археології регіонали продовжують лінію попереднього Уряду. Це Ю.В. Тимошенко належить ексклюзивне право на авторство того, щоб ліквідувати археологічну експертизу, або провадити її безкоштовно.
А.П. Клюєву і очолюваній ним групі реформаторів хочу пояснити, що Інститут археології НАН України є не управлінсько-чиновницькою, а науково-дослідною установою, і за своєю природою не наділений правом (зобов’язанням) надавати адміністративні послуги. Він здійснює, у тому числі, і пам’яткоохоронні розкопки, причому, строго згідно чинного українського законодавства. Останнє ж вибудоване у повній відповідності до Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованої Україною у 2000р.
У своїй пам’яткоохоронній роботі археологи керуються Законами України «Про охорону археологічної спадщини « (ст. 6, 7, 9, 12), «Про охорону культурної спадщини» (ст. 17, 37), Земельним Кодексом України (ст. 19, 53, гл. 31), а також Законом «Про наукову і науково-технічну експертизу» (ст. 33).
Метою вітчизняних, як і міжнародних, актів у сфері охорони пам’яток історії та культури, є, зокрема, і збереження археологічної спадщини України. Вона все ще складає вагому частину загальнонаціонального надбання, але, нажаль, руйнується з катастрофічною швидкістю через господарську діяльність, прокладання транспортних комунікацій, меліоративні роботи, плантажне розорювання земель, велике індустріальне будівництво… Проведення попередніх археологічних досліджень у місцях великих будівельних робіт це не примха археологів, що хочуть задовольнити свою професійну допитливість, це їх обов’язок. З точки зору державного мужа сварити їх слід швидше, за те, що не повною мірою справляються із цим своїм обов’язком. Що є правдою, оскільки, як говорили в старовину – «Нива большая, а делателей мало».
Згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» археологічні дослідження проводяться за рахунок коштів замовника. Тобто тієї організації, яка отримала дозвіл на будівельні роботи в зоні археологічного культурного шару. Цінова вартість робіт обумовлена відповідними державними документами і в жодному разі не встановлюється Інститутом археології НАН України. Головним із них є «Тимчасовий збірник цін на науково-проектні роботи по нерухомих пам’ятках історії та культури Управлінської РСР (ТЗЦНПР – 91», затверджений наказом Державного комітету у справах будівництва та архітектури УРСР № 75 від 24.06.1991 р. Дієвість цих цінових норм підтверджена посиланням на нього в додатку № 2 до «Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва на території України», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва архітектури та житлової політики України № 285 від 14.12.2000р., а також наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 517 від 18.11.2008р.
Звичайно, норми ці вже давно застаріли. Вони вимагають корекції, правда не в бік зменшення, чого б хотілося будівельникам, а в бік збільшення, що зумовлюється зростанням цін на оренду механізмів, експедиційне спорядження, зарплату тощо. Але ж це не питання Інституту археології НАН України. Змініть норми відповідним законодавчим актом Кабінету Міністрів України і археологи будуть послуговуватися ними.
Сподіваюсь, я відповів на запитання віце-прем’єр-міністра А.П. Клюєва – «Навіщо платити археологам?». Йому, як і іншим його колегам по управлінні країною, мусила б бути відома біблейська мудрість: «Не хлібом єдиним»… Як, зрештою, і те, що за рахунок скорочення археологічних досліджень і, навіть, повного їх згортання, «хліба» в Україні не прибуде. Для цього не треба бути великим економістом. Не там шукаєте, панове-регіонали, резерви економічного зростання.
На завершення, користуючись нагодою, хочу нагадати моїм опонентам вислів Т.Г. Шевченка про археологію і археологів, який він залишив у своєму щоденнику після повернення з розкопок. «Я люблю археологию, я уважаю людей, посвятивших себя этой тайнственной матери истории.» Може варто до нього прислухатися і припинити нападки на археологів?
Академік НАН України П. П. Толочко
